На руїнах сидів рудий пес і гірко так плакав:
"Пробачте! Пробачте мене — я поганий собака!
Пробачте старого, біду уночі не відчув я!
А зараз не бачу і більше нічого не чую!
Пробачте мені! Я повинен був вас захистити!
Я мав би загинути — діти б залишились жити!
Господарів вивести міг з вогняного полону!
Злий ворог засипав усіх вас згорілим бетоном!…
Я чую, що душі господарів поруч зі мною:
Вони дуже хочуть старого пса заспокоїть!"
І жалісно вив він, і гірко, нестримно так плакав…
Казав їм: "Пробачте, пробачте мені — я поганий собака..."
02.10.2022 Олег Фёдоров
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2022
автор: Время потерянных стихов