Минають в тривозі і ночі, і дні.
Спустошені землі, у небі вогні…
Не віримо досі,
Що це саме з нами.
Нена́висть та сльози, -
На жаль, так буває.
Хтось іще не награвся в війну,
Хтось життя загубив серед поля.
Дехто досі кричить: «Не піду!»
Чи за безцінь вже душу свою
Продав чорту «за мір» у неволі.
Покинуті села, згорілі міста…
Де правду шукати? Чи правди нема?
Течуть ріки крові,
Смерть ходить слідами.
А сироти, вдови –
Чому так буває?
Чи зітліла в серцях доброта?
Може, чуйність із розумом стерті?
І дітей забирає війна…
Чи поможуть тим людям слова,
Хто не жив ще, а вже бачив сме́рті?
[i]Не розрадить ніщо й не утішить
Ні вдову, ні заплакану маму.
Їм сказав би: «Буває і гірше»,
Тільки гірше уже не буває…[/i]
2014р.; 2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2022
автор: Хельґі Йогансен