У осінь подались мої літа,
А я їм вслід тягну свої долоні.
Кажуть, пора осіння золота,
Та тільки піт її чомусь солоний.
І все ж покірно я їй віддалась,
Може, тому, що зваблена красою.
Чи то із юності та звичка збереглась:
Умитися осінньою росою.
У сніп тугий зберу свої літа,
Що мов зернята в стиглому колоссі,
Й дізнаюсь: місія у осені свята –
Вплітати срібло людям у волосся.
25.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2022
автор: Ганна Верес