2 1 9 НЕНАВИСТЬ--------А. ХАЙТЛІНА

219  Ненависть

Щоб  зростити  ненависть,  садити  потрібно  по  ночі,
Доки  сплять  всі,  а  дітки  -  в  колисках,  і  краще  близ  дому.
Появився  росток  під  сирен  завивання  по-вовчи,
Розпустивсь  гостролистий  росток  в  підребер'ї  пустому.

Щоб  зростити  ненависть,  її  треба  кров'ю  полити,
На  базар  в  місті  бомб  із  бідою  накидати  тони.
До  руїн  у  районі  будинки  нові  розтрощити,
На  стеблу  появились  шипи,  розпустились  бутони.

Щоб  зростити  ненависть,  потрібно  живити  кістками,
Їх  снарядами  в  пил  разом  з  домом  і  садом  змололи,
Ця  ненависть  високе  гілля  до  хмариноньок  тягне,
Ця  ненависть  пече  і  киплячою  порска  смолою.

Ця  ненависть  зросла  яро,  аж  до  небес  без  покути,
До  немирного  чорного  неба  й  сузі́р’їв  окатих,
В  ній  -  запалений  хліб,  і  потоки  страшеної  люті,
Матерів  це  виття  й  незатихливий  голос  відплати.

Підіймається  ліс.  Видирає  могутнє  коріння,
Це  жмут  неба.  Трирічної  дівчинки  кров  це  на  платті.
Це  -  набат  на  дзвіниці  ,  учора  до  щенту  згорілій.
І    не  піде  ніхто.  Не  розжалобить.  Кожен  заплатить.

Авторка  Alja  Khajtlina
Перелад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ
Чтобы  вырастить  ненависть,  нужно  сажать  её  ночью,  
Пока  все  ещё  спят,  пока  дети  лежат  в  колыбелях.
Появился  росток  под  сирен  завывания  волчьи,  
Остролистый  росток  распустился  в  пустом  подреберье.  
Чтобы  вырастить  ненависть,  нужно  полить  её  кровью,  
Нужно  утром  ударить  по  рынку  бедой  многотонной,  
Нужно  в  ноль  раздробить  весь  район,  что  недавно  построен.  
Появились  на  стебле  шипы,  приоткрылись  бутоны.  
Чтобы  вырастить  ненависть,  нужно  удобрить  костями,  
Их  снарядами  в  пыль  вместе  с  домом  и  садом  смололи,  
Эта  ненависть  ветви  высокие  к  облаку  тянет,  
Эта  ненависть  жжёт,  она  брызжет  кипящей  смолою.  
Эта  ненависть  выросла,  стала  до  самого  неба,  
До  немирного  чёрного  неба,  до  дальних  созвездий,  
Это  запах  сожжённого  хлеба  и  страшного  гнева,  
Это  вой  матерей,  несмолкаемый  голос  возмездья.
Поднимается  лес,  выдирая  могучие  корни,  
Это  неба  клочок.  Это  кровь  на  трёхлеткином  платье.  
Это  колокол  бьёт  на  сгоревшей  вчера  колокольне.  
И  никто  не  уйдёт.  Не  разжалобит.  Каждый  заплатит.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2022
автор: Юрій Шибинський