Старі поли рипіли під ногами ,
Немов казали . нам багато літ.
На них сто років люди наступали ,
Часи служіння свій лишили слід.
Фарба полущилась , цвяхи врізались в тіло
І шашіль знизу шкоди наробив.
Одна дошка найбільше всіх рипіла ,
Тому господар взяв і замінив.
Її на купу , як непотріб , кинув .
Даремні служби прожиті роки.
Навечір дощ холодний хлинув
І сльози змив , що з дошки потекли.
Під зорями вночі чудовий сон наснився ,
Як в юності , дошка ще деревом була.
Як лист зелений в кроні чепурився ,
Як в холодку ховалась дітвора.
Хотілося рости комусь на втіху ,
Щоб не даремно час твій пролітав.
Всі заздрили висо-о-кому горіху ,
Таким великим і розлогим став.
Та от спиляли , бо чіплявсь за хату ,
Даремно скільки літ служив.
Таку в кінці отримав плату ,
Хазяїн з нього дошки поробив...
Так і у нас , усе життя працюєш ,
Для когось час і силу віддаєш .
Лише в кінці , ти молодість цінуєш ,
Як не потрібний людям ти стаєш...
5.10.2022р. Олександр Сте́пан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962062
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2022
автор: Степан Олександр