Сміється вітер з мого раювання:
Зима ґряде – як завше, жду весну.
Нема й не буде, видно, вже кохання.
Натомість укладуться пазли сну.
Десь тліє ватра літ моїх щасливих.
Я не географ-практик, Боже, чом?
Не силовик, бо дуже мало сили.
І урбанізм мій чавиться селом.
Не зраджує ось вечір мого стилю.
Наріжний камінь – соціум і кошт.
Десь плине серце на музичній хвилі.
А з однодумців – двадцять літ – ніхто.
5.10.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2022
автор: Ти-2