Ностальгія

Ти  моє  золото  найвищої  проби
Ти  мої  зірки  і  всі  можливі  світла
Ти  мої  ліки  від  тяжкої  хвороби
Ти  моя  дитина,  якої  нема

Я  часом  собі  уявляю
Твою  присутність  у  свому  житті
Як  вечером  я  тобі  казку  читаю
Як  ти  засинаєш  на  моїй  руці

Я  б  міг  полюбити  тебе  більше  всього  в  житті
Для  щастя  не  потрібно  багато
Хіба  не  достатньо  зморшок  на  мому  лиці
Щоб  хтось  називав  мене  тато?

А  може  це  збій  у  світобудові
Я  сам  випадково  потрапив  сюди
А  може  це  сон  бога  живого
Де  він  всіх  нарікає  своїми  дітьми?

Навіть  йому  буває  самотньо  і  сумно
Десь  існувати  у  чорній  дирі
Так  легко  кричати  у  простір  безшумно
Так  важко  тримати  усе  у  собі

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2022
автор: lubko