Розлетілося осіннє листя…
Вже давно за обрієм весна.
Верби над водою розплелися.
Ну, а я лишилася одна.
Я давно уже не літо - осінь,
І така ж печальна та сумна.
Душа моя спокою вже просить,
Бо натягнута, немов струна.
Скільки їх просилося у долю,
Щоб заслоном бути на путі.
Але як вернутися на волю,
Щоб весною стати у житті?
Та, нарешті, треба прокидатись:
Відпущу всі болі по вітру.
Щоби у собі не сумніватись,
Страх із свого серця приберу.
Золотом прикрию в косах просинь
І веселий промінь пригорну.
Усі скажуть, що я щедра осінь,
Яка теплить у собі тайну.
Зазоріюсь в бабиному літі
Срібними іскринками роси.
Й весну простелю в осіннім віті
Звабою чарівної краси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2022
автор: Marija