Неначе в сні, у спогаді несправжнім,
де стерті межі мрії та реальності,
в якийсь момент спинився зовсім час.
Ось літній вечір, столик на терасі,
цигарка в попільниці по недбалості
покинута димить і вогник радості
у їх очах. Лунає ніжний джаз…
Приблизно так, от тільки вже насправді,
Не чути лиш палкого ритму музики.
Чомусь у скронях різко запекло.
Пробач мені! – Промовила по павзі.
В її словах тремтіли ноти сумніву,
та погляд темним став, немов у сутінках,
врізався в душу, як стальне свердло.
За що? – Спитав, а підлі сум і відчай
стисну́ли горло пальцями шершавими.
За що? – Шепну́в тихенько іще раз -
І мертва тиша, лиш порожнє крісло
стоїть навпроти... Знову пригадалося.
Пройшли роки, та болем незгасаючим
Лунає цей нестерпний літній джаз.
23.06.2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2022
автор: Хельґі Йогансен