У синю далечінь дивились очі .
Старі , зелені й трішечки сумні.
На старість , майже всі слова пророчі ,
Загострення приходить навесні.
Частенько сльози очі напувають,
Хода не та , мов ноги не свої.
Є вулики і бджоли ще літають ,
Та сил нема . Короткі стали дні.
Лише в думках є подорож в минуле ,
Та все одно його нам не змінити.
Багато друзів вже пішли ... заснули...
А тут є час подумати , пожити.
Помріяти і подивитись в небо,
Раніш під ноги переважно дивився,
А може прощення просити треба?
Поки ще твій годинник не спинився.
Любові дав замало , щож робити.
Бо може і тобі її не дали.
Кого ж в кінці тепер винити?
Коли роки , мов коні проскакали.
Цінуйте тих , хто зараз разом з вами ,
Хто розділяє ваший біль і смуток.
Бо ми багаті пережитими літами ,
А миті щастя , то є наш прибуток.
25.09.2022р. Олександр Сте́пан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2022
автор: Степан Олександр