Що ховається в душах мільйонів скалічених тіл?
Що сказали б нам ті, чиї очі навіки закриті?
Лиш стікає сльоза, наче дощ по холодному склі,
А сумління мовчить. – Чи існує ще правда у світі?
Ця холодна весна проросла крізь руїни і кров.
Більшість вкотре надію на краще життя поховали...
Хтось з собою шукав компроміс, а натомість знайшов
Смуток, відчай і страх, які швидко приводять до тями.
Ми погрузли в болоті з брехні, нелюбові і зрад.
Замастилися так, що давно вже не видно обличчя.
В круговерті життя нам немає дороги назад,
І вперед страшно йти, бо майбутнє лякає ще більше.
У обіймах сирих як ніколи сумної весни
Потомилися всі на тепло з нетерпінням чекати.
Просто хочеться так, щоб нарешті не стало війни.
Щиро хочеться так… Ну хіба ж це насправді багато?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961037
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2022
автор: Хельґі Йогансен