Кургани вже стали ярами
І люди – не ті, що були,
Засіяне поле кістками,
Де вічний покров ковили.
Птахи кричать досі надривно,
Аж висох Бужок із жури.
Там сплять козаки тихо-мирно
Гучніші бандури – вітри.
Уже вгомонилися тіні –
Не ходять давно ні за ким.
Там падає час по краплині,
То мчить стрімголов на баскім.
Легенди здіймуться на хвилі,
То знову ідуть в забуття.
Той шрам на землі, як на тілі
До предків болить співчуттям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2022
автор: Шостацька Людмила