Україно,люба ненько
Мати моя мила
Чом же ти так затужила
І волосся твоє сиве.
Занапастилося біле личко
Молодильні руки
Усміхнений кут губ червоних
Враз став сумним і сірим.
Хто заподіяв тобі лихо?
Хто спричинив горе?
Розповідай мені рідненька
Своїм тихим,ласкавим словом.
-Були у мене-каже мати,
Брат з сестрою-названі,не рідні.
Зростали разом усі втрьох,
Хоч віком були різні.
Найстарша я серед усіх,
По правилах,по волі Божій.
Пошаною славився мій рід,
Величний та звитяжний.
Та йшли роки, минали дні
Байстрюки з літами підросли,
І в мить розкрилась їхня суть
І цінності жорстокі,
Стали нахабні, заздрісні,
Надумалися мечем розмахувать.
І з того часу у нас нелад,
Розбіглись наші стежечки
Та рідну землю ми ділили,
Залишились поряд, проте спина в спину.
Бувало часом обертались,
Поглянути,чи змінилося обличчя
Та очі вже не підіймали,
Повіки крізь минуле
Ставали дедалі тяжчими.
-Наплакалась,назітхалась-
Із сумом вимовила мати,
У домі ріднім стала я неважна
Моїх синів і доньок,не визнають.
Тікати,мої милі, мусять з хати
Та їм ще навздогін цілять у грудь.
І постріл, лунко у вухах задзвенить,
І віб'є в пам'ять
Щирий материнський біль
"Ніколи не забуду, ніколи не пробачу."
-Оце й усе мій сину,
Бережи себе, свою родину
Свою Батьківщину-мати,
Лише злегка підтримай старезне плече
І я зможу і буду надалі стояти
Підперезана поясом козака
Та волелюбством пращурів.́
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960351
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2022
автор: natasha 1999