Із свічкою стояв у храмі воїн.
Так склалося , раніше не ходив.
Не мав потреби , чи не був достоєн ,
Як був малим , то батько ще водив.
Йому лиш двадцять п"ять на днях минуло ,
А за півроку бачив усього́.
Уже на скроні сивини сипнуло
І друга втратив , найвірнішого.
Тому й прийшов до Бога , попросити
За свого друга , побратима , за Сашка.
Сашко пішов , а він лишився жити,
Життя стежина трохи завузька...
Горіла свічка і рука тремтіла ,
В думках переплелись усі слова.
Душа кричала , вирватись хотіла ,
Та розум не давав такі права.
За друга помоливсь , щоб гріх простити ,
Бо на війні усякого було.
Із Богом було тяжко говорити ,
За себе розказав , допомогло.
І сльози у кутках очей замиготіли
І ніби хтось торкнувся за плече...
-Спасибі друг...слова мов пролетіли.
І він відчув ...сльоза тече.
Як оберіг , іконку вклав до серця ,
Упевнено пішов державу боронить.
Він пам"ятає , в мирі як живеться ,
А десь Сашко у небесах летить.
18.09.2022р. Олександр Сте́пан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960161
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2022
автор: Степан Олександр