Мене ховали в серпні. На початку.
Співали необізнані птахи.
Піджак, сорочка чиста і краватка -
Є все, щоб відмолить свої гріхи.
Стоїть моя труна темно-зелена,
Жаданий колір хтось запам'ятав.
Не дочекалася на мене сцена,
Й без мене в неї так багато справ!
Хто плаче, хто мовчить - та всі чужинці!
До мене підійдуть, але не ті.
Всі - натовпом. І кожний - поодинці.
Багато їх, а я на самоті.
Хтось анекдот смішний розповідає,
Хтось пригадав бурхливі вихідні.
Моє ім'я по-різному лунає...
Цікаво: наче я - у множині.
Хтось опустив труну з таким натхненням...
Туди, де серед цифр - лише нулі.
Летить мені в обличчя ціла жменя
Приборканої свіжої землі.
Їм більше не цікаво... Та даремно!
Я натовпів давно вже не боюсь.
Коли у серпні всі фальшиво-чемні, -
Я стану жовтнем. Я ще повернусь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959789
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2022
автор: Артур Дмитрович Курдіновський