Тихий вечір догорає,
Песик кісточку тягає,
На сніданок, буду мати
Та, куди ж, її сховати?
Киця Мура хитро зирить,
Чи смачна? І, як це стирить?
Вже вляглася, хвіст догори,
Мяу, кинь!Та й поговори.
Потягнулась, - Вечір добрий,
Прикрашає…. сонце обрій,
Подивись, краса довкола,
Он хмарки́, малюють кола.
Мабуть місяць, десь мандрує,
Вже два дні, як не вартує,
Хвіст то вліво, то направо,
Позирає величаво.
Слова плинули рікою,
Все з брехнею, ще й гіркою,
Надто песику набридла,
Знає кицю, дуже підла.
Все ж кінець... прийшов терпінню,
Не піддався і ваганню,
Линув гавкіт - сердитий гнів,
О, як думати, ти посмів?!
Що ту кістку та й хтось вкраде,
Скоро ніченька надійде!
Пес завмер, яка повага!
Може й справді, нічка ж довга!
В траві тихе шарудіння,,
Від природи має вміння,
Знайшла мить, у очах страх,
Насолода, вже в зубах!
Оце ж треба така смілість?!
Ото кицька - сама хитрість!
Смакота - гомілка курки,
Подарунок киці Мурки!
12.09.2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2022
автор: Ніна Незламна