Воллес Стівенс Посеред оселі самітника

Вже  листя  на  щебінці  шурхотить  -
         Така  м'яка  трава,  що  хочеться  на  ній
         Лежати  у  передчуванні  раю  -

Подібна  казці,  що  звучала  позавчора  -
         Виблискуючи  у  природній  наготі,
         Вона  дзвіночками  дзвенить  -

І  повів  вітру  наче  зрушив  головне    -
         Птахів  покликав  далі,  ніж  до  сонця,
         Птахам  відомо  краще,  переміна  ця  -

Яка  неждано  все  розвіяла  й  пішла  -
         Їм  зрозуміло  цвірінчить
         Про  недоступне  розумінню.

І  все  ж  кінець  цей  і  початок  цей  єдині,
       Й  останній  погляд  на  качок  це  погляд
       на  сяючих  дітей,  що  йдуть  услід  по  колу.
[i]Цей  вірш  написаний  Уоллесом  Стівенсом  в  останній  рік  його  життя[/i]

[b]Wallace  Stevens  THE  HERMITAGE  AT  THE  CENTER[/b]
The  leaves  on  the  macadam  make  a  noise  --
         How  soft  the  grass  on  which  the  desired
         Reclines  in  the  temperature  of  heaven  --

Like  tales  that  were  told  the  day  before  yesterday  --
         Sleek  in  a  natural  nakedness,
         She  attends  the  tintinnabula  --

And  the  wind  sways  like  a  great  thing  tottering  --
         Of  birds  called  up  by  more  than  the  sun,
         Birds  of  more  wit,  that  substitute  --

Which  suddenly  is  all  dissolved  and  gone  --
         Their  intelligible  twittering
         For  unintelligible  thought.

And  yet  this  end  and  this  beginning  are  one,
         And  one  last  look  at  the  ducks  is  a  look
         At  lucent  children  round  her  in  a  ring.
 1954

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2022
автор: Зоя Бідило