З чого можна нам радіти,
Якщо всюди сумно, жах,
Вдома нам лишень сидіти
І дивитися на дах!
Так набридло посміхатись,
Хочеться сумною бути,
В інші справи не втручатись,
Всіх не бачити, не чути.
Осінь! Сіро і похмуро,
Листя падає з дерев,
Дощ, погода сіро-бура,
В клітці ти сидиш, як лев.
Друзі всі, як шпигуни,
Не подзвонять, не прийдуть,
Люди, наче двигуни,
Сваряться, бурчать, ревуть!
Сонце також вже не гріє,
Не співають пташечки,
Все довкола вже жовтіє,
І кусаються жучки.
Вже втомилась всім годити,
Душу рвати й віддавати,
Існувати, а не жити,
Якщо всім на це начхати.
Але годі так казати,
Треба жити й веселитись,
Посміхатись й дивувати
І нікому не жалітись!
Все гаразд і все чудово,
Треба це як є прийняти,
Все зробити кольорово
І життя розмалювати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2022
автор: Олеся Паславська