Є дотики, які на все життя
лишаються у наших спогадах.
Вони у грудях, де серцебиття,
В очей каро-зелених поглядах.
Є дотики... Аж леденіє кров -
кипляча б'є потужним гейзером.
І знов ятрить забутий часом шов,
що в пам'яті назвався Цербером.
Стоїть, як страж! Ні вийти, ні зайти!
Лиш іноді пуска всередину.
- Що хочеш, дотику, ти тут знайти?
Стіну висо́ку бачиш? Зведено.
Її так пильно доглядає сум,
зриваючи букети-репліки,
а над стіною дро́ти - болю струм,
їх сумніви обходять - скептики.
А я ось тут роками... Назавжди?
Ох як же відпочити хочеться!
Послухай, дотику, давай не йди!
Побачиш, як душа лоскочеться....
Є дотики, які на все життя
залишаться у наших спогадах.
Від них нема ні каплі співчуття,
Вони - в каро-зелених поглядах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959221
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2022
автор: Ксенія Фуштор