Поема
Пом’януть, не чокнувшись —
чарками
королеви душу свіжу
якій вже не треба їжі —
щоб не бачила
що
Бог робитиме з царками...
Бо шукають того всього
лиш
невільні віку цього:
Уся справа у незміненості
серця...
Та чому ж —
моя любов —
до всіх несеться?
Хочу лиш любові Бога,
Він є Скарб — Любов до всього —
Скарб
скарбам сердець!!
Й переливаю все це!
А де скарб —
там буде й ваше серце...
Я більш ввімкнений до
світу того —
більш живий —
аніж до цього!..
Як я притягавсь до Нього!!
Щоб я Бога так
любив і радувавсь
Й щоб Огонь являв
на радість
вставили мене у серце слова
ці камердинери, ось, — половлені —
невловимого орла! —
немовляті
в одне місце градусник...
Пом’януть, не чокнувшись
чарками,
дівчинку...
отроковицю!..
що Бог забрав із моровиці ,
аби не зіткнулася:
що Бог робитиме
з царками...
Всі, шукайте...Отця царства,
а все вам додасться.
Ця війна — і що вам з того?
Вона — дівчинка
і — підліток
й вже — жінка...
а я ближче Бога й світу того!
й ллються їй у гріб
і в труни світу цього —
повені — щонайпалкіші
мого щастя!!
Перепрошую, бо де буваю,
остерігаюсь —
що про мене мова піде,
не про Бога!..
Війна ж — навернутися до Нього.
Поскладають мов сльозинки
повкладають ваші серця в половинки
жінко — прости мене, жінко...
ти дитина — і що візьме половина?
королево,
крихітко! — я орел — й Небо
за спиною!!
хто причинить
хоч
якусь причину:
не стрічалися обличчям
над землею крила і зі спинами!!
може я смирюся —
й королівське щастя спинимо?
Бо ж незручно — вийде так,
що мова не про Бога...
Якщо в серці
не любов Його і Матері... —
ніби мова не про Нього?
На землі
що є під снами
і не чокнуться
чарками
й навіть — вип’ють
чи не чокнутись серцями?..
А що слуг — застукали
несплячими?
хіба слуги в небі з нами
от є привід...
й любляться серцями
любляться ж — серцями!
от і в тямі
й привід вилізти
із ями
десь посіяно серцями
і вже без віків
і Христос і християни
але ж і є світ?
мов горобці
між коноплями
і всі до ями?
Бог і я
ми
понад полями
де цілуються серцями
і цілуються серцями
й ще цілуються серцями!..
й Сонце тче
сміливі
ці
одіяла
і підодіяльники
під нами
бо зима війна —
прийти до Нього!
і родинні похорони?
й квіти в ямі?
А навіщо Бог?
прийти до тями, —
і щоб так,
без ями??
й спрагле сонце
над
миттєвостями
й днями?
Бог — поезія
й хто
опам’ятається
на стикові
нетями й
ями?
Вранці Сіріус з
півнями
— Вірую!
і
— Вірую!
біжать з піснями
серце то вискакує
із ями
і живе цілується
бо й ожива цілуючись
і цілується
й цілується
з серцями!
09.09.2022,
Київ — третій вибір Богородиці,
свято Пимена Великого:
«Багато великих мужів в аскезі,
але мало мужів в тонкості сприйняття...»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959181
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2022
автор: Шевчук Ігор Степанович