А знаєш, мамо, ти була права!
Права, мабуть що аж мільйон разів...
Я пам'ятаю всі твої слова
І, як від них мій власний світ згорів.
Ти знаєш, рідна, в дзеркалі не я.
На мене з нього споглядаєш ти.
Скажи, чому зажурена, сумна?
Невже в цю мить зітнулися світи?
Скажи хоч слово... Хочеш - насвари...
Я обіцяю, що на все змовчу!
Візьми за руку і ще раз навчи,
Як врятуватись від свого́ плачу́...
Скажи вже вкотре, що дочка твоя
В душі тендітна - зовні, як завжди -
Мале і злюче, грізне вовченя...
А я попрошу ще чуть-чуть не йди...
А знаєш, мамо, ти була права!
І що би хто кому не говорив,
Але тобою сказані слова
Хтось сивочолий добре нагострив.
Тепер вони колючі й водночас
Такі правдиві.
... В дзеркалі не я.
А поруч нас збігає тихо час
Та, іноді, здригається Земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2022
автор: Ксенія Фуштор