Прошумить ще по-літньому вітер;
Промайнуло вже стільки подій...
Сліпий дощик просіяв крізь сито
Весь запас накопичений свій
На траву ще зелену, на квіти,
Що не втратили ранню красу,
Та нікуди уже не подітись,
Бо все менше і менше часу
До фіналу буяння, цвітіння...
Як завжди, швидкоплинна краса;
І хмарки сизокрилою тінню
Позашторюють всі небеса.
Та щось буде друге, як не бути,
І уступить другому все те,
Що назад уже не повернути,
А лиш в спогадах знов проросте.
Я колись дарував тобі квіти
Та і сам не згадаю коли...
Промайнуло на швидкості літо,
Ми, неначе, ніде й не були.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2022
автор: Рунельо Вахейко