Чути знов сирени голосіння
І дрижить повітря у тривозі.
Знов смертельне сіється насіння
По усій країні в щедрій дозі.
І навкруг вогненний коловертень...
Диригент, що вже смертельно хворий,
Так махає паличкою Смерті,
Мов схотів перевернути гори.
І коли ж припиняться Їй гімни
В супроводі блискавок і грому？
Диригента хто чи що зупинить？,
Бо навкруг, - хоч не вилазь із дому.
І уже сирени захлинаються,
Голосять, здається, безперервно...
Сподіваюсь, гіршого не станеться,
Бо втомився диригент смертельно.
Здійметься, мабуть, у пеклі паніка, -
Де іще такого пошукати？
Диригент упустить кляту паличку;
Він її не зможе вже підняти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2022
автор: Рунельо Вахейко