Я закохана в осінь безмежно, до болю, навіки
Не тому, що так модно чи просто черговий каприз
А тому, що обожнюю серцем гарячі повіки
Тих багряних листів, що дощем розлітаються в низ
Я закохана в осінь, закохана до кінця світу
Від людей стережусь, що холодні немов би зима
Їх жорстокість опалює душу мою, динамітом
Убиває любов, безрозсудна байдужість німа
Я любитиму осінь вона смерті очі стрічала
На краю між дощами та вітром - шматовані сни
Та й не раз свою душу за безцінь в ломбард позичала
Продавалась снігам аби ми дочекали весни
Я кохатиму осінь і душу її розшарпану
Сірі очі в сльозах і холодний ранковий туман
Її постать тонку і завжди незагоєну рану
Та гарячого чаю легкий непримітний дурман
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958662
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2022
автор: Процак Наталя