А час, на жаль, ніколи не спинить -
Він обира лише найгірших і нещасних...
Йому не треба ті, хто дуже хоче жить -
Таких простих, таких напрочуд справжніх...
І так багато в світі забуття -
Усе летить за зорями край неба.
А запізніле в грудях каяття
Не встига ніколи, коли треба...
І так замало, знаєте, людей,
Що їх добро не зіткане із фальші,
Що серед сотні, ти́сячі ідей
Шалені їхні будуть лиш найкращі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958229
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2022
автор: Тетяна Білогай