Навіщо все? (зі збірки Думи мої кольорові…)

Навіщо  сім  років  навчався,
навіщо  з  себе  я  знущався?

Оті  три  роки  у  ліцеї,
суцільні  неприступні  скелі.

І  от  останній  рік  прийшов,
в  минуле  повернувся  знов.

Все,  як  колись  через  3  роки  -
розгублені  життєві  кроки....

Не  дивно,  адже  поруч  ти,
знімаєш  із  небес  зірки.  

Я  вдячний  вчителям  усім,
за  їхню  тишу,  їхній  грім.

За  ті  знання,  які  дали,
хвилини,  що  допомогли:

На  все  інакше  подивитись,
допомогли  мені  змінитись.


Не  знаю  я  чи  варто  було?
все  так  раптово  спалахнуло.

В  душі  каміння  наче  брила,
у  серці  жмутком  кров  застигла.

Не  знаю,  та  мені  здається,
що  серце  мов  у  клітці  б  ється.

Як  скло,  що  падає  зі  столу,
розбились  мрії  випадково.

Неначе  у  страшну  годину,
я  прагнув  зупинити  зливу.

На  землю  впали  поруч  з  нами,
душі  прозорими  сльозами:

Надія  й  віра,  дві  сестри,
що  колись  рідними  були.

Ліцей  мене  навчив  немало,
товарищів  не  бракувало.

Але  чомусь  простіше  там,
де  все  колись  розпочинав...

Якщо  б  я  знав  у  чому  винен,
чого  робити  не  повинен?

Турбують  лиш  похмурі  дні,
серце,  як  факел  у  вогні..

Палає  наче  смолоскип,
здається  я  по  повній  влип...

Я  мав  усе  й  не  мав  нічого,
бо  мав  майбутнє,  віру  в  нього.

Чимало  сил  своїх  доклав,
але  не  встиг  і  покохав.

Раніше  ніж  було  потрібно,
тепер  нічого  вже  не  видно.

Ти  засліпила  розум,  очі,
схопила  дні,  забрала  ночі.

Я  не  лишив  собі  нічого,
лиш  обрій  -  де  життя  дорога.

Я  не  хотів,  щоб  сумувала-
кохай  того,  кого  обрала.

Я  наче  жив  і  не  дожив,
неначе  птах  без  крил  злетів.

Моя  присутність  не  даремна,
якась  секретна  та  таємна.

Мабуть,  щоб  у  лиху  годину,
не  зникла  ти  ні  на  хвилину.

Нехай  твоя  душа  розквітне,
краса  ніколи  хай  не  зникне.

Ти  заслуговуєш  цю  долю,  
як  птах  у  клітці  свою  волю.

Нехай  шумить,  тріпоче  гай,
лиш  мріяти  не    полишай.

Залиш  мені  мої  страждання,
яке  до  біса  там  кохання?

Якщо  журба  зовсім  дістане,
нехай  хоч  лід  в  серці  розтане.

Якщо  не  любиш,  не  ображу,
все  зрозумію,  не  зневажу.

Залиш  мені  води  краплину,
бо  спрага  вб’є    в  лиху  годину.

А  не  лишиш  то  зрозумію,
дихання  друге  я  відкрию.

Якщо  води  для  всіх  не  стане,
душа  моя  нехай  постане.

Така  собі  сухезна  брила-
невже  хоч  трохи  не  любила?

для  Г.І.С.

1997-1998

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958144
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2022
автор: Great Shadow Koala Wild Grizli (GS K.W.G.)