Не знайти, де шовкові отави,
Де кущі верболозу слідів,
Де із юності ніжні октави
Поветрають у лоно тих днів.
Де зело обважніле росою,
Де журавка думу снує.
Веселковою, неземною красою
Милувалося серце моє.
А зоря на краю небосхилу,
Що в блакиті світанку цвіла
Всю чарівність свою легкокрилу
У красу її ніжно вплела.
І беріг ту зоряну тайну
Ясний світ її синіх очей
І печаль неземну, безкраю,
І теплінь південних ночей.
А літа-журавлі білокрилі
Відлетіли у сяйво зірниць,
Та лишився у травах на схилі
Запах меду доспілих суниць.
Нехай ранку прозорого плинність
Воскрешає прозріння моє.
Хто ж придумав ту зоряну ніжність,
Що спокою душі не дає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2022
автор: Йосип Петрик