У іграх в піжмурки зростав азарт.
— Шукайте та знайдіть!—гукало сонце,
забувши про утому, кволість й жар,
підгвинчуване серпнем-охоронцем.
То забігало за оклунки хмар,
то вмить вгрібалось в ясеневі патла,
то, гнане з пралісу сердитим «кар»,
за виднокругом від нудоти чахло.
То соняхом цвіло, то наче мак…—
Бог зна, чим бути ще йому кортіло.
Тепер збирає світлість у кулак
та від дощів ховає вогнетіло.
Шпаки у суверток згортають спів:
йде осінь стежкою зміїною.
Посипалась засмута в сон полів.
Прощаються лелеки з Україною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957690
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2022
автор: Valentyna_S