Москва нас розпинала на хрестах
Не ‘дне століття, щоб рабами стали,
У душі наші насівала страх,
Та вистачило віри в нас і сталі,
Аби не розчавив злодійський прес
І пам’ять забуттям не захворіла.
Переживали ми за стресом стрес,
Але про волю думка серце гріла.
Нас на хрестах цвяхами розпинали,
Вбиваючи їх прямо в мозолі,
І голодом три рази нагинали,
Хоч від зорі трудились до зорі.
Нас мучили в катівнях, сандармохах,
Де ночі довгі і короткі дні,
І звідти утекти не мали змоги,
Нас, мертвих, в море кидали в рядні.
Нас не минула й Друга Вітчизняна,
Судили й… за три житні колоски,
В колгоспах коси з долями линяли,
Ми ж затягали все тугіш паски.
Побудували фабрики й заводи,
На паспорт, на сільський, мали табу,
І ГЕСи, і АЕСи вміли зводить.
Чи можна це змінити, чи забуть?!
Ось так творився нами рай совітський
І нами піднімали цілину,
У вісімнадцять забирали в військо
І посилали на чужу війну.
Вели нас, бач, вперед, до комунізму,
Де по потребі кожному, як слід.
Будівникам його було лиш пізно,
Завісу нам поставили залізну.
Здавалося, забув про нас і світ.
І тільки в 90-х знов державу
Нову зуміли ми проголосить.
Росія ж, душу маючи іржаву,
Злякалась: лан не їй же колосивсь.
Нам ланцюги московські заважали,
Бо влада напівнашою була,
Її міняти й ми не поспішали.
Закінчилась колгоспна кабала.
Дивився світ на наші поривання
То до Європи, то до СНД,
А чи на місці довге тупцювання,
Поки Майданом освятився день.
Майдани ті країну сколихнули,
І знов подивувався нами світ.
Тепер вже ми імперію нагнули,
Хоча й упав ізнов найкращий цвіт.
Пожалкувала Рашка, бач, за нами:
Украла Крим, улізла в наш Донбас.
Дев’ятий рік нам шле своє цунамі,
Та сам Господь тепер уже за нас.
Сьогодні Україна знана в світі:
Їм’я її вкарбоване в серцях!
Ми ж свого часу й України діти,
І світ за волю бачить в нас борця!
17.08.2022.
Ганна Верес Демиденко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957496
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2022
автор: Ганна Верес