Мене так манить, молодий зелений гай,…
Берізки вряд, ледь- ледь схилились до землі,
Іду, втішаюсь, червоніє небокрай,
Вітрець нашіптує, диво - красу, сприймай,
Поки живеш, землю цінуй, люби цей рай.
Стрункі берізки… блиск листочків, миготить,
Бажання тронуть, почути їх стремління,
Певно вбирають, незабутню, літню мить,
Ласкавість сонця, світло, палахкотіння,
Щоби до осені, не відчуть старіння.
Пісні вечірні, виконує пташина,
Співи грайливі, душа приймає ніжність,
Вмить у берізки, струсилася чуприна,
І я сприймаю її запах і свіжість,
Ні, не здається, ловила б цілу вічність,
На жаль, хоча… і підстерігає старість.
Хай переслідує… знов поспішаю в гай,
Його красу, я візьму в своє сердечко,
Хоч уже й сонце, сховалось за небокрай,
Злате проміння все ж ласка крізь ситечко,
В душі весна, хоч нині й тепле літечко,
Не перестану, втішатися цим раєм.
Я щиро вірю, дочекаюся весни,
Де радість неньки, не плач і стогін землі,
Щоб не лишилося і сліду від війни,
Щоб панувало щастя в кожній оселі!
Щоб онучата й діти були веселі!
Щоб Україна Незалежна навіки!
Адже минуться дні суворі і буремні,
Щоб стороною обходили всі біди!
І небо сине, щоб зникли хмари темні!
І я би вкотре, насолодилась гаєм!
Душа і серце… сприйма шматочок щастя!
20.08.2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2022
автор: Ніна Незламна