...я не хочу жити в підручнику. Я не хочу залишитись там,
Ні словами, ні числами й почерком. Я не хочу віддати рядкам,
Своє сердце розп'яте загарбником. Як віддали усі, хто зник.
Я не хочу ввійти у історію, як останній промерзлий крик,
Із горлянки убитого в спину. А бо ж того, хто втратив життя,
У підвалі будинку, в полоні... Хто шукав поміж стін укриття,
Але так не знайшов його в сутінках. Я не хочу бути числом,
Яке потім дадуть у статистиці, щоб казати чужим язиком,
Як їм важко за нас та боляче. Щоб вони нам співали пісні,
Про блакитний та жовтий колір, про кайдани, що були тісні.
Про річки, які стали червоні. Про ворожі ракети в вікні,
Які знову і знову вдаряли, щоб спалити до тла кожен дім.
Я не хочу жити в підручнику. Я не хочу, щоб в ньому жили,
Мої близькі, знайомі та пращури. Хіба в світі замало біди?
Хіба в світі замало хворих? Хіба в світі замало страждань?
Так навіщо писати історію, коли й так забагато цих знань.
Забагато війни та крові. Забагато безногих дітей.
Забагато невиліковних. Забагато пустих смертей.
Забагато поранених зброєю. Забагато останніх сліз.
Забагато сиріт в будинках. Забагато в землі чорних гільз.
Забагато пожеж і повіні. Забагато працюючих бомб.
Забагато сердець зупиняє, загустівший, солоний тромб.
Забагато, багато для мене. Та шкода, що багато не всім.
Комусь мало проблем, мало втоми. І замало вночі жахів.
Хтось ще мріє ввійти у розділ, про війну двадцять других років,
Як могутній правитель чи воїн. Як месія, що зброю святив.
Я не знаю, навіщо всесвіт їх у світ взагалі привів.
Бо для мене усе це без сенсу. Бо немає таких рядків,
Що могли б пояснити для мене, чому хтось обезцінив життя.
Якщо хтось потрапить в історію, то нехай це буду не я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2022
автор: Чорнильна