Тримається рідний мій Харків!
Залізних нема куполів.
І кожного дня він відхаркує
Із кров'ю зненависть і гнів.
З тривогою в місті чекають
Прильоту залізних пташок
Коли ж вони спів починають,
Нема вже хороших думок.
І місто звикає до всякого, -
"Сусід" уже зовсім здурів.
І ми споряджаєм з "подякою"
Своїх красномовних послів.
І як себе вести з безумцем,
Бо він не сприймає вже слів, -
Який ще тут доказ, презумпція, -
Бо той вже вкінець одурів.
І поки пташки прилітають,
Спокою нема ні на час.
І місто пташок посилає
У слід "кораблю" кожний раз.
І місто страждальне бажає
Поставить надійний замок
Такий, щоб ніяка вже зграя
Не влізла до нас, не дай Бог.
Ні щастя, ні долі щоденно
Не зичим "сусідам" таким.
До них, - ні жалю, ні прощення
Нема, - і мабуть, навіки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2022
автор: Рунельо Вахейко