В житті бува багато різних негараздів ,
Але людина-це таке створіння...
От трохи погорюєш і звикаєш.
Це більше знає старше покоління.
Спочатку горе серце й душу крає.
Думки , пов"язли мовби у багнюці ,
Але з роками біль стихає
І черствіє ,як п"ятка у пилюці.
Він притихає у тобі десь в середИні ,
Та іноді дає про себе знати
Високим тиском , штриканням у спині.
І у ночі буває страшно спати.
Колись покійна бабця нам казала
-Не дай Господь лишитись в самоті...
Роки , що їй зозуля накувала,
Прожила у сімейній теплоті.
Але не всим буває така радість.
Є ті , хто залишився сам на сам.
Таке життя , така реальність ,
На очах сльози і на серці шрам.
Там на столі одна тарілка і виделка ,
А посуду повнісінький буфет.
І м"яса повна морозилка ,
Але чомусь не хочеться котлет.
На телефон постійно тягне погляд ,
Для того , щоб дзвінок не пропустити.
-Самотня старість одинока!
Сідай до столу . Будем кофе пити
28.11.2021р..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956566
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2022
автор: Степан Олександр