Щовесни злітаються з далеку
У гніздо , що на стовпі лелеки.
Цілі покоління проминають ,
А птахи щороку прилітають.
От бузько , щовечора клекоче ,
Бо побачити хазяйку двору хоче.
Але тільки тиша на подвір"ї .
Із гнізда злетіло трошки пір"я.
За двором траву ніхто не косить.
І лелека діток вже не носить.
На стовпі в гнізді життя вирує ,
У дворі лиш дикий кіт ночує.
А у червні діти позїзжались .
Спадок свій продати намагались ,
Але ціну не могли зложити ,
Бо усе дитинство тут прожите.
Скільки коштує вікно цієї хати ,
Із якого виглядала мати?
До опівночі вона тебе чекала ,
Підвіконня слізьми вимивала.
Вхідні двері скрипом застогнали
І про батька ми усі згадали.
Молотка давно не чути звуки.
Золоті були у нього руки.
Тут дитинство наше залишилось.
В абрикосах , вишнях загубилось .
Нам його не видно , бо лелека
Восени відніс від нас далеко.
Дякую мої ви чорногузи ,
Незрадливі птахи , наші друзі.
Ви у небо тихо відлітайте
І батькам привіти передайте.
16.12.2021р.
Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2022
автор: Степан Олександр