От життя, десь поділась жвавість,
Хтось придумав, нам оцю старість,
День чи ніч, вже не розібрати,
Чи то тьма, чи ні, як поспати?
Коли очі, немов ліхтарі,
В голові, думки, як – бунтарі.
Схожі з п`явками, смокчуть мозок,
Як на очі, враз день поразок.
Бо зробить, щось знову забула,
Вже у спогадах, вся тонула,
То здалось, чи газ відключила,
Так, то добре, псові зварила.
Тож не стане, вже зявкотіти,
Його ж трясця та й де подіти,
На двох пенсії, не достатньо,
Але ж жить, не буду самотньо.
І ледь крехтячи, повернулась,
На бік вкотре, вже й посміхнулась,
Зірочки, такі ж бо ясненькі,
Ич, як добре світять, гарненькі.
На них може мешкають люди,
Ой мій мозок, здається блудить,
Та й до себе, ще так сердито,
-А чи в хату занесла сито?
А то знайдуться липкі руки,
От башка, то життєві муки!
Піднялась, ледь -ледь потоптала,
Ото лишенько, чи пристала.
Зупинилася біля дверей,
Відпочила і тут за курей,
Я згадала, -Чи й закрила їх!
А деж ключ? По хаті линув сміх,
От старе, то гірше малого,
Мов плила, вже поза порогом.
Вмить холодний вітер освіжив,
Перед нею, песик заслужив,
Намагався руки торкнутись,
Ой хоча б та й не послизнутись.
Наче тінь, по обійсті повзла,
Поверталась, вже занадто зла,
Під замком кури й сита нема,
Ох забудько і що то сама.
На годинник погляд - дванадцять,
Чи здалось було ж одинадцять,
Черепахою стала, от біда,
Ой роки, як же часу шкода!
Де ж поділась молодість, жвавість,
Надто важко сприймати старість,
А душа іще хоче співать,
Жаль не сила, її відігнать!
Летів час, потьмяніла стеля,
І відчула спокій оселя,
За вікном, місяць покидав трон,
Очі злиплися, торкнувся сон.
20.01.2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956408
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2022
автор: Ніна Незламна