Маніакальне звалище народів ,
Що загартовувалось з древніх ще часів.
Нащадки вбивць , насильників , уродів.
Під керівництвом нелюдів-царів.
Їх убивали на базарних площах.
На кіл саджали , вішали , сікли ,
А потім в храм вели , щоб лобизали мощі
І на свята , голів з десяток відтяли.
Та і верхівка сраного народу ,
Немов кубло зміїне ізплелось.
Владолюбивчу маючи хворобу ,
Зубами в горло родичам впилось.
От і скінчили дні свої в отруті.
Кривавий шлях пройшовши по життю.
Кусали губи в піні і від люті,
В безсилості конали і страху.
Те бидло , бо народом гидко називати,
Останнього свого царя -убило .
Усю сім"ю ,дітей та мати ,
Застрелених у шахті потопило.
І закипіла кров в очах безумців ,
Бо зло породжує ще більше зло.
Червона лава із ординців ,
Спори чуми по світу рознесло .
Хто був не згоден з їхніми думками ,
Ті звісно , довго не жили.
Вони мільйонами від голоду зникали ,
Та у могилах братських полягли.
Уся та нечість діточок плодила ,
Але ж сова не родить солов"я.
Горбатого не виправить могила .
З яйця змії -народиться змія.
Ми зараз бачимо-це зло у нас царює
Жере людей , впивається в крові.
Воно вбиває нас і нас катує ,
Не розділяючи , старі , малі .
Можливо нас Господь для чогось вибрав?
Хто , як не ми зупинемо орду?
Зітрем з землі , того хто щастя викрав.
Добро посіємо і вирвемо біду.
4.08.2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956247
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2022
автор: Степан Олександр