Поки були молоді,все на світі знали.
І свої половинкИ у одне єднали.
Одне ціле і на двох, навіть не ділили.
А коли пройшли роки , взяли і розбили.
Навіть вдарили не дуже , торохнули трошки.
І відношення байдуже , через , що і зморшки.
Воно навпіл розкотилось , краї загострились,
Полежали день окремо... потім примирились.
Ніби можна зкласти все, зклеяти , зліпити
І пробачить можна те, через що розбите.
Ніби й знову, як було, здалеку не видно.
Що було, те загуло , але всеж... обідно.
Час летить і нас з собою тягне не питає.
Знов , як м"яч отой ногою, доля нас пинає.
Хтось не витримав напруги, раз і розкотились,
А зібрати бите вдруге , складно , як не вчились.
Через день коли єднаєш, шматків не хватає.
Та і прощення за шкоду , мало хто спитає.
Клей уже не допоможе, та і толку мало.
Бо на ціле вже не схоже.Зникло , що єднало.
Одне з другим притулили, скотчем обмотали.
Що робить? Будем терпіти, бо часу замало.
А у кого іще цілі ваші поєднання,
Раджу будьте обережні, це ваше завдання.
Антиквар лише з роками у ціні зростає.
Є вид гарний , документи , а тріщин немає!
18.02.2022р.
Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956026
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2022
автор: Степан Олександр