Шо там, люди, свєткувати?
То тако траба сказати
- Слава Богу, що живий,
Дуй в дві дєрки і не ний.
Коли ти ще тєгнеш ноги
(без чужої допомоги),
Щось там їш (хоч траба ніж),
Би єдзенє перемнєти,
Де зубів в сі роки́ взєти?
Мішу глину, печу хліб,
По подвіру ходит дріб,
Пам'єти ще троха маю,
Щось забуду, то вертаю
На то місце, би згадати
Лазиш так з хати до хати,
Як та пі́тьма (боронь Боже)
То вже ніц не допоможе.
Нема вже тих дриґів, брате,
Ше тако можеш гуляти,
Але вже не підбіжиш
Тилько гру́дєма свистиш,
Як прискоритисє тра,
Вже нема того нутра.
В вочех стов якийсь туман
Ту шось є, чи то обман?
Пришчуришсє, як китаєц,
І дивишсє на вокраєц
Байди хліба. Що там є?
Во таке життє моє́.
Але шкодувати гріх
За плечима цалий міх
Всього то́го, що було́
Кроки перші і село,
Серет, Стінка і Левада,
Хліб з котлєтов, мармуляда,
Школа, войско, інститут..,
Як згадаю, та то цуд!
Що сє хлопом пережи́ло,
Де й куда мене носило.
Як вивчивсє, одруживсє
То стаж трудовий почєвсє,
Відробив його, як траба,
Нє, мене не душит жаба,
Маю то, що заробив
Най би й се яко́сь спожив.
Так шо дєкую вам, люди,
Якось вже воно там буди,
Бо то є просто життє
Й в нім багато терміттє...
15.08.2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2022
автор: Олекса Терен