Смерть і розруха, гинуть люди.
З новин про це щоденно чуть.
Вже тисячі могил повсюди...
В чім сенс війни? Яка в ній суть?
Невже чуже життя забрати
В пріоритеті ворогів?
Невже глумитись й катувати
Їм хтось із неба повелів?
За що сьогодні воювати:
Їм мало місця на Землі?
Чи зможуть щось з собою взяти
Аж на той світ? Хтось так зумів?
З нічого ми в цей світ приходим
Й назад у прах ми відійдем.
І що ж з собою ми приносим,
Що тут загубим, чи знайдем?
І кожен з нас приходить світлим,
Мов Янголятко, без гріхів.
Це потім декому «нечистий»
Вбивати інших повелів.
Диявол виманив їх душі,
Брехнею всіяв їхній шлях.
Дурні надіються, що змусять,
Вселити в українців страх.
Скажіть, а хто їх тут боїться,
Отих катів та волоцюг?
Ніхто й не думає кориться –
Не закувати нас в ланцюг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2022
автор: Ольга Калина