Я не вагаюся, о ні,
Коли я чую плач дитини.
То що ж вагатися мені,
Як бачу сльози України?
І двічі нам не помирати,
Нема страху — гудіть цимбали!
Бо що у мене ще забрати
Того, чого не забирали?
І не однаково мені,
Бо кожен з нас вже став стіною.
Потоне ворог у багні,
Яке сюди несе з собою.
І не здається дивним час,
Коли від рук Росії, знову,
Горить святий іконостас
І ми вмираємо за мову.
Вся лють моя підняла крила,
І стала янголом свободи.
І вітер дме в мої вітрила -
Гуде земля — піднялись води.
Бороним землю від орди,
Російський стяг піде на шмаття.
І встали пращури-діди,
І встали за плечима браття.
І кожен має оберіг,
Бо на своїй стоїм святині.
І ще ніхто не переміг
Козацьку Славу в Україні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955682
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2022
автор: Лада Квіткова