Я не хочу у завтра дивитись,
Бо упевненість взяла і зникла.
Навіть вранці , коли іду вмитись .
За вікном хризантема поникла.
І вода не дарує так свіжість,
На очах пелена не зникає.
У руках не з"являється міцність ,
Кожен ранок отак пролітає.
Я не буду на рік планувати,
А колись все життя розписали.
А тепер ,як лягаємо спати,
То не знаєм , чи будем вставати.
У думках ми гортаєм сторінки
Життя книги , що ми пережили.
І собі виставляєм оцінки.
І жалкуєм , що не долюбили.
Не зробили , як була нагода,
Не сказали , а бУла можливість.
І коли була гарна погода,
Не поїхали гори дивитись.
І боялись , а що скажуть люди?
Щоб не гірше було ,ніж в сусіда.
Кулаком себе стукали в груди,
Де зховалась на весь світ обіда.
Мабуть дійсно , у тім є причина ,
Що як в казці , скінчились бажання.
Все зробив би своїма очима,
Поки тіло приймає страждання.
5.08.2022р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955583
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2022
автор: Степан Олександр