Отак живеш чи, надто, — сновигаєш,
Снуєш без цілі, а чи навіть без мети.
У вихідні — танцюєш, в будні — випиваєш,
Занаджуєш себе в приго́рщу самоти.
Душевні рани цвіллю заростають,
Укрита попелом безпристрасна весна,
Іржаві цвяхи в серці вже й не заважають —
У ньому ж-бо давно вселилася імла.
Відтак, жиєш – без віри, сподівання,
Звиваєшся, як вуж, у суєті суєт.
Життєва проза беззмістовно-номінальна...
Але ж отак тоді й формується поет!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955304
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2022
автор: Софія Пасічник