Від суєти стомилась вчергове душа
Уповільнила кроки, на хвилю присіла
У роздумах край дороги і більш не руша,
Заплакала тихо , бо серед днів надгоріла.
Сиділа і рахувала змарновані миті,
Коли відмовлялась тримати за руку життя,
А потім крізь секунди й хвилини розмиті,
Посміхнулась,бо серця ще було чутно биття.
Встала, витерла сльози, очі в небо підняла,
І мовчки за тишею крокувала по росі,
Промінчик за промінчиком в себе вбирала
Аж доки не пізнала Творця землі цієї осі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2022
автор: Вікторія Воля