Журавлі, журавлі – птахи мого дитинства,
Болить ваша втома, журавлята малі…
Покидаєте пекло, я покинуть не можу,
Бо воно на моїй Українській землі.
Як хочеться жити, коли нерви мов струни,
Коли піт ручаями, наче по зелу град...
Я ж не жив ще в двадцять, не набачивсь світанків,
Ще хотів надивитись на нічний зорепад...
Журавлі, журавлі, ви хвилюєтесь в небі:
Обгорілі луги й золотаві поля…
Чиїсь син там упав, не вернувся додому,
У гнізді задушилась пташина мала…
А війна ця проклята, губить наших солдатів...
Десь у тихім садочку ще лящать солов’ї -
Тобі, мила - кохана, зізнаюсь неждано,
Що здійсняться бажання найкращі твої!
Журавлі, журавлі – птахи мого дитинства,
Як вас мало отут, на цій димній землі...
Скоро осінь... я встигну на прощання сказати:
- Повертайтесь з весною, хороші мої!
В. Ф.- 17.07. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2022
автор: Веселенька Дачниця