Ти ще пам’ятаєш як було раніше?
Як ми просто жили і любили як?
Як ходили в масках... Ну куди вже гірше?
І ніхто не думав, що все буде так.
Що ми будем жити мов в книжках Ремарка -
Наче все нормально, ресторан, вино...
На одній сторінці ми гуляєм парком,
А перегортаєш - там лише війна.
А могло б не бути, якби хтось вмів жити,
І бездумний натовп розум власний мав,
Якби стало сили ката зупинити,
Якби хтось хоч трохи Орвела читав.
Ми б у двох з тобою підкоряли гори,
Стрічали світанок - незабутню мить.
Я писав би вірші про кохання й горе,
А не про холодну і нещадну смерть
Ми б лежали поряд і дивились фільми,
Накривало б щастя, а не кулі й град.
Я б тримав за руки, дарував обійми,
Я тримав би квіти, а не автомат.
Гриміли б колонки десь на фестивалі,
Де щасливий натовп слухає пісні,
А не гул снарядів, тут, у чистім полі,
Під гарячим сонцем, де орди росні.
І, окрім розривів, тут жодного звуку,
Тільки силу й мужність стиснув в кулаці.
Я стояв би поряд і тримав за руку,
Я б дивився в очі, а не у приціл.
Я б ходив до тебе, дарував букети.
Ті ромашки білі зараз лиш міраж...
Не ховав би серце за бронежилетом,
На стискав би душу глибоко в бліндаж.
Я забув вже сміх твій, твою ніжну вроду.
Тут навколо мене лиш густа пітьма.
Ми би пережили будь-яку негоду,
Ми були би разом, якби не війна.
31.07.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2022
автор: grotath