Пересохли колодязі, в них поховалися рими.
Літо палить вогнем всю траву - де ж пастися Пегасу?
Не лишилось натхнення, неначе як стало вже міфом
І, під приводом спеки, кудись утікло із Парнаса.
Пересох мій язик, і чорнило засохло у склянці.
Спека падає з неба липневим гарячим прокляттям.
Ми - заручники втоми, ми - літа горячого бранці.
Я ховаюся в тіні, щоб не стати гіллям у багатті.
Засихаю сама, наче квітка, вже майже гербарій.
І віршів пелюстки опадуть і від спраги зів'януть,
А дощу все немає - не дуже веселий сценарій.
Просто липень на дворі...
І сонячний опік
На пам'ять...
29.07.22
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1004985666281176&id=100003092563573
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954746
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2022
автор: Наталі Рибальська