Згори не видно дітям впадини долини,
Туман їх сірістю ранковою окутав:
Їм хочеться його розвіяти й вернути
Знамена, каруселі, радісні години.
Їм видно як весна нестримно наступає -
Здіймає диханням легким піщану круговерть,
Утішний їхній день: але біжить уява геть
У плавання по сяючому естуарію.
Щиро бажаємо стелитися туманам,
Вони ховають те, що краще їм не знати,
Ми їм залишимо весну, щоб їй не стати
Для них сипучими пісками й руйнуванням.
Але вони крізь наші пальці протечуть водою,
Як мла, як час, який пішов неспинною ходою.
[b]Cecil Day-Lewis O DREAMS, O DESTINATIONS II[/b]
Children look down upon the morning-grey
Tissue of mist that veils a valley's lap:
Their fingers itch to tear it and unwrap
The flags, the roundabouts, the gala day.
They watch the spring rise inexhaustibly --
A breathing thread out of the eddied sand,
Sufficient to their day: but half their mind
Is on the sailed and glittering estuary.
Fondly we wish their mist might never break,
Knowing it hides so much that best were hidden:
We'd chain them by the spring, lest it should broaden
For them into a quicksand and a wreck.
But they slip through our fingers like the source,
Like mist, like time that has flagged out their course.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2022
автор: Зоя Бідило