За обрій ясне сонце обличчя своє ховає,
В пахучі трави кидає останнє проміння,
Та лиш серце не спочине, все далі шукає,
Чогось справжнього між ілюзій і тління.
А світ просто дрімає на ніжних руках вічності,
О зупинись, хоч на мить і оглянься шалене...
Ти - ж в обіймах Любові! Геть усі протирічності!
Сам Творець дарує мить цю для тебе і мене!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2022
автор: Вікторія Воля