А біла троянда боїться дощу.
Її нажахали вже зливи булькасті,
та схлипу-квиління ніхто ще не чув,
коли не уникла стражденна напасті.
О ніжність смиренна, летке шумовиння,
що спало з прекрасного тіла богині.
У росянім сяйві дзвінких крапелин
троянди яркої магічна звабливість.
В клітинах, прожилках бруньок й пелюстин
нуртує вогненної пристрасті злива.
Червона трояндо, богине жагуча,
в тобі кров Амура, в негоду живуча.
Маркітно, панянко мовчання? Вже йду.
Серпанкова блідосте, знаю, що кличеш,
щоб поглядом, німо скріпила твій дух,
бо здатися легко нікому не личить.
І сонечко світить, й дощ дрібен іде.
Святкує буття весь квітковий едем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2022
автор: Valentyna_S