Зневажена, зруйнована, зґвалтована,
Хоча іще ні разу не цілована.
Загублена, розгублена, розбита
ПроклЯтими руками московита...
Блаженні сімнадцять, юнацькі літа,
Щаслива, невинна і наче свята...
Лишилось від днів тих лише відголосся.
Ту ніч не забуду, як все почалося...
Тоді вже укотре ховались в підвалі,
Та двері відкрили воЯки зухвалі.
Побили батьків і підстрелили брата,
Забрали мене й почалАся розплата.
У темній кімнаті, на ліжку брудному
Спочатку віддала я плату одному.
Та то підготовка була, а не кара,
Бо орків стояла ще ціла отара.
Розплата болюча, розплата глибока.
Свідомість втрачала, дивилась впівока.
Їх стільки булО, що я збилася з ліку.
Ті ж морди лихі не забуду довіку.
Синьці на руках, мішки під очима,
У тіло вросла їх огидна щетина.
А подих сп'янілий смердючий у шию
Здавалось, ніколи уже я не змию.
Ні сльози гіркі, ні непевні вмовляння
Спинить не могли їх потворні бажання.
Страшнішого я ще не знала страждання,
Де кожна розплата була мов остання.
Як тільки хвилина спочинку давалась,
Від звуків на вулиці знову здригалась.
Тремтіла у темряві, наче проклЯта,
Молилась за маму, за тата і брата.
Я втратила сон, надію і віру.
Їх злості і жадності стало надміру.
"Це точно кінець" - в думках пролунало,
Та постріли поруч почула я в'яло.
А далі усе - як кіно на екрані:
БулА ж я немов в наркотичному стані.
- Тут є ще одна, - пролунало здаля.
- Тепер ти в безпеці, невинне дитя...
Як винесли з пекла мене - я змарніла,
Бо дівчина поруч лякливо сиділа.
За нею - іще кілька юних дівчат,
А наші насильники - мертвими в ряд.
Хтось ковдру накинув на мене, напевно,
Зігрів, обійняв, заспокоїв душевно...
Коли ж зрозуміла: відбУла арешт,
До тями прийшла назавждИ врешті-решт.
- Жахіття скінчилось, - сказали мені.
Тривало воно вже аж двадцать два дні...
Коли ж опинилась в обіймах у мами,
Ридати почАла я знов до нестями.
Насправді до того я й гадки не мала,
Що втратила більше, аніж уявляла.
Падлюки ті вбили маленького брата,
Забили до смерті беззбройного тата...
Стояли ми з мамою двоє у трансі:
Живі-неживі, немов в дисонансі.
Дивились на нас хрести із землі.
За що нам це все принеслИ москалі?
Для чого прийшли? Навіщо вбивали?
Навіщо дівчат і жінок ґвалтували?
Ви покидьки, звірі, тварюки, вар'яти.
Ми вас проженемо із нашої хати.
Ці двадцять два дні я вам не пробачу.
Повірте: умієм давати ми здачу.
ПідУть наші хлопці і наші дівчата
І бУде вам пекло, тупі москалята.
Хай тіло болить ще і сльози на скроні,
Зберемо ми сили і стиснем долоні.
Ми вам помстимОся за кожну дитину -
Віддяку ж бо вміємо дати глибинну.
Тому не розгублена я, не розбита,
Хоч тіло пізнало "любов" московита.
За всі оті дні, що була розіп'ята,
За вами іде уже моя розплата!
(Написав його ще на початку квітня.
Тоді було багато повідомлень
про зґвалтування жінок, чоловіків та дітей.
Думки і переживання тоді вилились у такий вірш.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2022
автор: Сашко Негрич